Свято-Троицкий храм

г. Белолуцк

gol
Воскресенье, 02 Февраль 2014 14:24

Напевно кожну людини цікавить історія рідного краю. Особисто мені завжди було цікаво як виглядало моє селище в давні часи, звідки,з якого кутка воно починалося. В міру того як я дорослішав, то все більше дізнавався про історію краю. В нашій гімназії створено зусиллями вчителів,учнів та жителів селища історико-етнографічний музей, де учні під керівництвом вчителів історії досліджують минуле нашого краю. Саме там я вперше більш детально познайомився з різноманітними аспектами історії мого селища. Мене цікавить історія старих споруд, яких хоч і небагато,але вони збереглися. Деякі з них зникли вже за мого короткого життя. Я декілька разів звертався до цієї теми і кожного разу відкривав для себе щось нове.

Безумовно найбільш значними за розмірами і міцними спорудами були храми З часом в слободі Білолуцькій сформувалося три парафії. Всі вони належали до православної церкви Московського патріархату. Відповідно в слободі в різний час було збудовано три храми : Преображенський,Покровський та Свято-Троїцький.

Кількість парафіян в кожній парафії коливалася, але в середньому складала понад 2000 парафіян. Найменш чисельною на початку ХХ століття була парафія Свято-Троїцького храму, так як цей район слободи Білолуцької почав забудовуватися найпізніше,з заснуванням військового поселення в 30-х роках ХІХ століття.

Значне місце в духовному житті слобожан посідала релігія, а храми, як це не парадоксально, були ще «відповідальні» і за мінімальну освіту для мужиків, при них діяли церковнопарафіяльні школи, бо держава віддала народну освіту під контроль у надійні руки, тому що святі отці зайвих думок не дозволяли ні вчителям, ні учням, але це було дещо пізніше.

Преображенський храм

Коли православне населення почало переселятися з Задніпрянщини і заселяти Слобідську Україну, воно укупі з іншими своїми “черкасскими обыкностями” принесло й свої українські особливості у церковний устрій — живу участь парафіян у церковних справах. Можливо, переселенці, які заснували слободу Білолуцьк привели з собою священників, образи, церковну утвар, богослужебні книги. В «Історії Харківської єпархії» преосвященного Філарета є багато цікавих звісток про це. 1

Не є виключенням і опис Білолуцьких храмів, наводимо текст за оригіналом:

Белолуцк. Название слободы указывает на ее прежнюю местность — на луку р. Белой.

Белолуцк сперва расположен был в угле, об​разуемом соединением р. Белой с Айдаром. Угол и левый берег Айдары покрыты были лесом и камышами. В этом-то глухом углу думали жить безопасно от татар первые поселенцы Белолуцка. Но татары и здесь нашли их, разорили жилья их, сожгли церковь; колокол же сами казаки бро​сили в Айдар для сохранения от хищных глаз. Так говорит предание дедов и прадедов. После того жители Белолуцка перешли на правый берег Айдара, которого высокие берега представляли удобство для наблюдений за близостью татар и для принятия мер к защите. Белолучцы постро​или для защиты прочную крепость: бревна весь​ма толстые, составлявшие острог, остатки рва и вала поныне еще видны; кроме того, крепость защищалась озером и потоками.

1. Багалій Д.І. Історія Слобідської України /передмова, коментар В.В.Кравченка; Художник, упоряд.іл.В.О.Ріяка. - Х.: Дельта, 1993. - 256 с.:

іл.(“Памۥятки історичної думки України”). - с.176

Когда и в чье имя построен был храм, сож​женный татарами, не известно. Преображенский каменный храм сто​ит в 200 сажни от бывшей, внутри крепости.2

За іншими даними, в 1656 році збудована найстаріша в слободі Білолуцькій Преображенська (Спаса) церква, яка пережила і розділила долю самої слободи – горіла і відроджувалась знову, бо була дерев’яною, переносилась з підмиваного берега Айдару вглиб Пісок, найдавніше заселений район нашого селища. При ній була сторожка, в якій працювала двокласна церковнопарафіяльна школа.

Збереглися в Державному історичному архіві Росії страхові оцінки майна і будівель білолуцьких храмів. Зокрема, один з таких документів датований 22 липня 1910 року і інший датований 9 грудня 1913 року має відомості про церковні будівлі Преображенського храму. Церковно-причтовий будинок для псаломщика, дерев’яний на крейдяному фундаменті, критий соломою. Довжина його 12 аршин, ширина 7.5 аршина, висотою 3.5 аршина (аршин 0.71м). мав 10 вікон, висотою один аршин і шириною 0.75 аршина з подвійними рамами, 5 одинарними дверима, однією кухонною піччю і однією грубою. Будинок збудовано в 1897 році на той час зберігся добре. Поряд був дерев’яний амбар, довжиною 5 аршин, шириною 6 аршин, висотою 3, не мав ні полів ні стелі, вкритий соломою. Збудований в 1897 році. Споруда ветха. Збереглися підписи завідуючого страхування, напевне з Старобільська, священика Михайла Іваницького, священика Леонтія Жуковського, псаломщика Сімеона Чушкова, церковного старости селянина Сімеона Волкова, за якого розписався Іван Кузнецов. Представникамиприхожан були селяни Іван Іванович Головін, Петро Дмитрович Кузнецов, Пантелимон Сергійович Калиновський, Євлампій Іванович напевно Кікілєв (не розбірливо).

2Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Харьковской епархии. - Харьков, 1858. (С ксерокопии оригинала. Номера страниц отсутствуют)

Нині Преображенський храм не зберігся, але жителі пам’ятають, на якому місці стояла його споруда востаннє. Був закритий в 30-х роках.

 

Покровський храм

В ХУІІІ ст. збудовано дерев’яний Покровський храм. Читаємо у того ж Філарета: Ныне в Белолуцке два храма и оба каменные: один — Покров​ский, другой — Преображенский.

Покровский храм, построенный на новом месте Белолуцка, был деревянный. Девяносто​пятилетний старец, ротмистр Николай Андреевич Головинский говорил о себе, что он маливался в том деревянном храме, когда был еще мальчиком осьмилетним, и он же говорит, что около 1771 г. храм перенесен был на то место, где ныне стоит каменный, по той причине, что р. Айдар, изменив свое течение, стала во время полой воды подмывать его. Очень помнят старо​жилы и то, что священник Иоанн Бутков, когда деревянный храм приходил в ветхость, обратился к жителям со словами пророка: «лучше ли животу святыни обитать под кожаным шатром, а нам в домах крепких?» Или приличнее стоять животу святыни в доме, а нам потерпеть хотя несколько в хижинах? Христиане, прибавлял добрый священник, Бог одарил нас довольством, обилием хлеба и скота, а храм Божий — в развалинах: грешно,-если не примем на себя на время скудности домашней, чтобы построить каменный дом Божий. Прихожане отвечали на вызов пастыря своего готовностью на дело благое. Вследствие сего, в 1808 г. испрошено и получено было архипастырское разрешение строить каменный храм. Постройка его шла не быстро, особенно к кон​цу дела. Прихожане несколько охладели к делу. Но Господь Сам подвинул сердца их. Внезапная буря сорвала верхнюю половину со старого де​ревянного храма и разбила вдребезги, разбро​сав куски куда попало. Пораженные тем прихо​жане поспешили кончить дело, и храм освящен в том же году. Книги храма: Триодь цветная м. [п.] 1731г.; Евангелие страстное м. [п.] 1744 г.; Чиновник м. [п.] 1747 г.; Служеб​ник м. [п.] 1748 г., другой — ч. п. 1754 г.; Ми​неи служебные 12 книг м. [п.] 1750 г.; Устав м. [п.] 1749 г.; Тр е б н и к м. [п.] 1750г.3

3 Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Харьковской епархии. - Харьков, 1858. (С ксерокопии оригинала. Номера страниц отсутствуют).

Кам’яний Покровський храм прийняв прихожан у 1818 р. За відвагу в Гросс-Егерсдорфській Битві в 1757 році Білолуцька сотня Острогозького полку була відзначена нагородою. За ці кошти козаки замовили і Воронежі дзвони на дзвіницю спочатку старого, а потім перенесли до цього храму (їх зняли в 1924 р.).

За такою ж страховою оцінкою від 30 червня 1910 року ми дізнаємося, що Покровська церква цегляна. На цегляному цоколі. Зовні відштукатурена, всередині розписана олійними фарбами; покрита оцинкованим залізом. Довжина церкви разом із дзвіницею 19 сажнів (сажень 2.13 м), ширина 8 сажнів, висота до верху карнизу 3 сажні. На церкві є один великий купол. Великих вікон 15, в куполі 7 малих вікон. Дверей зовнішніх двостулкових 3 і одна мала залізна - в паламарню. Всередині дверей 5 штук. Іконостас довжиною 18 аршин, висотою 11 аршин, оцінений 1000 крб. Церква холодна.

Дзвіниця в 3 яруси, загальною висотою до верху карнизу 11 сажнів. Житлові будівлі з північної і східної сторони у 18 сажнях від церкви. Будівля добре збереглася. Оцінка разом з іконостасом і дзвіницею 10000 крб.

Збереглися підписи вищеназваного Іваницького, священика Пантелимона Буткова, диякона Костянтина Келеберди, церковного старости – нерозбірливо, представників парафіян Никифора Ткаченка і Івана Ткаченка.

Поряд була церковнопарафіяльна школа. Споруда збудована з дубового дерева, обкладена цеглою, на кам’яному фундаменті. Довжина 22.5 аршина, ширина 14 аршин, висота 7 аршин, покрита залізом, пофарбованим зеленою масляною фарбою. Розпис дверей в споруді одностулкових – 3, двостулкових – 6, арка з розтворчатими дверима. Зовнішніх вікон 12, висотою 2.5 аршина, шириною 1.75 аршина з подвійними рамами. При школі дощаті сіни довжиною 9 аршин, шириною 2 аршина, висотою 4 аршина, вкриті залізом, пофарбовані зеленою масляною фарбою. В сінцях одностулкові двері, висотою 3 аршини і шириною 1.5 аршини, одне вікно вистою 1.5 аршини і шириною 1 аршин. Споруда збудована в 1910 році, міцна. Ця страхова оцінка датована 7 грудня 1912 року і добавлені прізвища псаломщика Миколи Попова.

Цей храм спонукала доля уже багатьох храмів України доби комунізму.

В 30-х роках у храмі знаходилось зерносховище «Заготзерна», а потім його перебудували на Будинок культури. В сторожці, що була поряд, довгий час розміщувався Будинок піонерів, доки в кінці 90-х років ця споруда не стала аварійною і в 2002 році була розібрана.

Що до парафіян, то за свідченням Філарета в 50-ті роки ХІХ, то дані виглядають так: 4

При церквах

1800

1810

1830

1850

Чол.

Жін.

Чол.

Жін.

Чол.

Жін.

Чол.

Жін.

Покровській

1305

1301

658

631

1496

1612

1440

1286

Преображенській

737

746

862

904

646

453

1088

1007

А всього

2042

2047

1520

1535

2142

2065

2528

2293

 


Свято- Троїцький храм  

Третій храм – Свято-Троїцький – посідав довгий час в житті парафії значне місце. Був освячений і почав діяти в 1885 році. Будувався досить довго – 25 років. Споруда вийшла на диво гарною. За страховою оцінкою від 30 червня 1910 року церква кам’яна на кам’яному цоколі. Зовні цементована, всередині відштукатурена. Покрита залізом, пофарбована зеленою олійною фарбою. Довжина церкви з дзвіницею – 16.5 сажні, найбільша ширина 6.5 сажні, висота до верху карнизу 4.5 сажні, на церкві є один великий купол, великих вікон 12, менших вікон в середній частині храму – 6, в куполі 8 малих вікон. Двостулкових надвірних залізних дверей 3. Одні залізні двері в паламарню всередині 2 дверей і 2 звичайних дерв’яних, які вели в 2 прибудови – дзвіницю і чулан. Іконостас довжиною 12 аршин, вистою 9.5 аршин, оцінений в 1000 крб. Церква холодна.

4 Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Харьковской епархии. - Харьков, 1858. (С ксерокопии оригинала. Номера страниц отсутствуют).

Дзвіниця в 2 яруси, загальною висотою до верху карнизу 11 сажнів. З усіх боків житлові будівлі знаходяться від церкви в 100 сажнях. Будівля церкви добре збереглась. Ціна разом з іконостасом і дзвіницею 16000 крб. Поряд із церквою були сторожка на цегляному фундаменті з дерев’яними дубовими стінами, вкрита соломою. Довжиною 4.5 сажні, шириною 2.5 сажні, висотою 1.5 саж. Мали 12 вікон і 6 дверей. Збудована в 1885 році, збереглася добре. Амбар дерев’яний з колод, довжиною 2.5 саж., шириною 2.25 саж., висотою 1 саж. з дерев’яною підлогою без стелі, вкритий соломою, мав 1 двері. Збудований в 1890 році.

Збереглися підписи завідуючого страхуванням Володимира (прізвище нерозбірливо), священика Василя Ладенка, диякона Дмитрія Кустовського, церковного старости Матвія Бондаря, за якого неграмотного розписався Семен Волков, вповноважені від парафіян Михей (підпис нерозбірливо), Борис Романенко, за якого неграмотного розписався Андрій Шехавцов.

В такій же страховій оцінці від 30 жовтня 1914 року йде мова, що збудовано нову церковну сторожку в 1914 році і підписи крім вищеназваних священика і диякона, церковного старости Семена Білого представника від парафіян Ісая Яковича Романенка, за якого неграмотного розписався Венедикт Брюховецький.

Свято-Троїцький храм, вистоявши атеїстичну навалу 20-30-х років, в кінці 60-х, прийшов поступово в занепад. Зменшення кількості парафіян, приховане переслідування віруючих, привело до закриття церкви в прямому розумінні цього слова. Зруйнувалася сторожка, охайна, чисто побілена хатинка, споруджена навпроти церкви. Одиноко стояли могили священників, яких за традицією ховали в огорожі храму.

При Свято-Троїцькому храмі була церковнопарафіяльна школа. Страхова оцінка від 30 червня 1910 року засвідчує, що однокласна школа знаходиться від церкви в 300 сажнях, одноповерхова. Збудована з цегли на цегляному фундаменті, вкрита залізом, пофарбована масляною фарбою. Довжина 6.5 саж., ширина – 5 саж., висота - 2 саж. Всіх вікон 13, висотою 2 арш., шириною 1.5 арш. З двійними рамами, дверей двостулкових – 5, одностулкових – 3. Печей голландських – 2. Є дерев’яні сіни висотою 4.5 арш., довжиною 3 арш., шириною – 3 арш. Школа збудована у 1907 році. Будівля міцна. Збереглася і донині. Довгий час це приміщення належало середній школі.

Значний слід по собі залишила сім’я священників Попових, особливо Феоктиста (Фетиса) Івановича Попова. Він сприяв будівництву земського училища (двоповерхова споруда середньої школи). В 1887 році воно було розпочате і частина коштів була надана ним, як і для будівництва ряду приміщень Білолуцької лікарні. Керував роботами по будівництву церкви, школи і лікарні Алфьоров Леонід Іванович.

Будинок Попова, який за радянської влади конфіскували, незалежно від того, хто в ньому жив, народ називав Фетисовим або Поповим.

Останнім батюшкою, що правив служби в Покровському храмі, був Бутко Пантелій Іванович, а попередником, що правив в кінці ХІХ на поч. ХХ ст., був його батько отець Іван Бутко.

При храмах діяли церковно-парафіяльні школи. В 1885 році в слободі Білолуцькій діяло дві такі школи, в яких навчалося 32 учні і працювали 2 вчителі.5

В одній з церковнопарафіяльних шкіл вчителювала Шевцова (дочка прикажчика) старша сестра Шевцової Валентини Миколаївни, колишньої вчительки Білолуцької середньої школи, нині гімназії.

Отже на сьогодні зберігся в незмінному вигляді тільки один храм Свято-Троїцький, але він потребує значних ремонтно-відновлювальних робіт та реставрації. Отець Олександр (в миру Олександр Велієв) який опікується єдиною на сьогодні великою парафією селища, разом з парафіянами докладає значних зусиль в відновленні храму. На превеликий жаль підтримка з боку меценатів дуже незначна.

 

Другие материалы в этой категории: Видео о храме »